Неаполітанські пісні: з поясненнями

Що таке неаполітанська пісня

Термін охоплює традиційні пісні неаполітанською мовою, і Вікіпедія чітко зазначає, що кожна з них написана та виконується цією мовою. Зазвичай їх виконує чоловічий сольний голос, хоча їх виконують і жінки-солістки, а поширені форми включають пісню про кохання та серенаду. Це інша традиція, ніж опера: пісні є самостійними, без сюжету навколо них, тому вони так легко вписуються між аріями.

Конкурс П'єдігротта

Згідно з тією ж статтею, у 1830-х роках неаполітанська пісня стала інституцією завдяки щорічному конкурсу нових пісень, що проводився разом із фестивалем П'єдіґротта, який вшановує Мадонну П'єдіґротта — церкву в Мерджелліні, Неаполь. Першим переможцем стала пісня Te voglio bene assaje, яку традиційно приписують Ґаетано Доніцетті, хоча стаття 1984 року не знайшла історичних підтверджень цьому. Фестиваль проводився регулярно, аж доки його не припинили 1950 року, а пізніші пісні також стали класикою.

’O sole mio

Пісня «’O sole mio» датується 1898 роком. Джованні Капурро написав слова, а авторство музики приписують Едуардо ді Капуа, хоча, за даними Вікіпедії, рішення суду в Турині 2002 року підтвердило право Альфредо Маццуккі на співавторство деяких пісень ді Капуа. Назва означає «моє сонце». Серед виконавців — Лучано Паваротті, Енріко Карузо, Беніаміно Джильї, Андреа Бочеллі та Маріо Ланца, а Паваротті отримав премію «Греммі» 1980 року за найкраще класичне вокальне виконання за свою версію. Саме цю пісню всі троє співаків виконали разом на концерті в Римі 1990 року.

Funiculì, Funiculà

За даними Вікіпедії, Луїджі Денца написав мелодію 1880 року в Кастелламмаре-ді-Стабія, своєму рідному місті, а журналіст Пеппіно Турко написав слова, як кажуть, задумавши цей твір жартома. Того року відкрили першу фунікулерну залізницю на Везувій, яку й оспівує пісня. Уперше її виконали в готелі в Кастелламмаре-ді-Стабія, а згодом вона потрапила на фестиваль П'єдіґротта. У неаполітанських віршах Турко юнак порівнює свою кохану з вулканом і просить її поїхати з ним до краю кратера.

Як тенори рознесли ці пісні світом

Вікіпедія приписує поширення цих пісень по всьому світу емігрантам із Неаполя та півдня Італії приблизно між 1880 і 1920 роками. На початку 1900-х тенор Енріко Карузо співав музику рідного міста на біс у Нью-Йорку, в Метрополітен-опері, і записав багато з цих пісень. Ці записи увійшли до стандартного репертуару оперних тенорів; у статті серед тих, хто пішов за ним, названо Беніаміно Джильї, Франко Кореллі, Маріо Дель Монако, Джузеппе Ді Стефано та Тіто Скіпу.

Що додає мандоліна

На сторінці бронювання вказано камерний ансамбль у складі фортепіано, контрабаса та мандоліни. Вікіпедія описує мандоліну як щипковий інструмент родини лютень, найчастіше з чотирма парами подвоєних струн, налаштованих як скрипка. Неаполітанська мандоліна має округлу, чашоподібну задню деку й сягає середини XVIII століття. Оскільки її ноти швидко згасають, виконавці застосовують тремоло — швидке перебирання однієї або кількох пар струн, — щоб утримати звучання, і саме це надає неаполітанському акомпанементу його мерехтливого блиску.

На концерті у Флоренції

На сторінці бронювання серед неаполітанських пісень названо ’O sole mio та Funiculì, Funiculà, поряд з аріями з La traviata, Rigoletto і Tosca. Програми змінюються, і жодна пісня не гарантована на конкретний вечір. Вікіпедія зазначає, що всі неаполітанські пісні виконуються неаполітанською мовою, тож слова можуть звучати незнайомо навіть для того, хто знає оперні арії. Мелодії не потребують перекладу — і саме в цьому сенс їх включення.

Читати далі: Оперний концерт у Флоренції